picterman: (Default)
http://www.uamodna.com/articles/bayduzhistj-ukrayinciv/?utm_source=daily&utm_medium=email&utm_campaign=20170811

Михайло Коцюбинський. Згадки про Романа Сембратовича.

Свій нарис про українського журналіста, публіциста, видавця, громадського діяча, популяризатора української літератури в німецькомовних країнах Романа Сембратовича, який прожив усього тридцять років, Михайло Коцюбинський розпочинає так: "Передо мною лежить фотографія, на якій ми разом ще так недавно сфотографувалися з Сембратовичем у Відні – його останнє передсмертне поличчя – і мені трудно повірити, що його вже нема серед живих, бо я ще чую його голос, бачу його рухи, ще мене обвіває атмосфера, насичена тисячами дрібних вражень, які разом викликають в уяві образ живої людини…".

Коцюбинський звертає увагу на хворобливий стан Сембратовича. А ще в нього хвора на сухоти дружина. Проте Сембратович зустрічає Коцюбинського у Відні, проводить з ним багато часу, розповідаючи про літературні справи, а потім вночі пише статті, редагує "Український огляд", редактором якого був. Здебільшого ці розмови зводилися до скарг Сембратовича про те, як важко йому дається випуск "Українського огляду":

"– Ви не можете собі уявити, скільки я маю клопоту з тим виданням… Мушу друкувати часопис не в Відні, бо тут дорого, а на Угорщині… Але тамошні складачі не знають добре німецької мови і роблять чортівські помилки та перекручують. Читаю 4-5 корект, сліплю очі, а все не певний, що буде врешті добре. Бо то читає Європа, треба, щоб усе було all right (гаразд) і з друкарського боку, і з боку стилю. На стиль та на добру мову я звертаю особливу увагу. Коли мені присилають матеріал (для "Українського огляду"), я мушу переробляти та виправляти так, що далеко легше написати статтю наново, бо у нас рідко хто добре знає німецьку мову, а деякі співробітники пишуть слов’янськими мовами, і мені доводиться перекладати. Та коли б хоч присилали. Часом просто розпука бере: треба випускати число, а матеріалу нізвідки. Доводиться самому або удвох написати цілий номер. А це мене мучить, бо один чоловік не годен добре всього зробити: подивишся – і там чогось бракує, і то зле, і того нема… Жадної моральної підпори. Пишу листи, звертаюсь на всі боки, благаю, даю теми… І що ж ви думаєте, з того? Ціле нічого! Одні мовчать, не одповідають навіть на листи, а другі хоч обіцяють, та нічого не присилають. По деяких місцях на Україні зав’язалися навіть комітети, щоб збирати матеріал (до "Українського огляду"), та ті заходи знов-таки скінчилися на самих добрих замірах. Так гірко почувати себе одиноким. Часом кажеш собі: пощо ти мучишся, чоловіче? Плюнь на все і струси порох з ніг твоїх. Але не можу. Що б там хто не казав, а я надаю велику вагу такому органові як наш. Бо, прошу вас, що про нас знала Європа? Хто, опріч Драгоманова, писав про муки пригніченого, зневоленого, занедбаного народу? Майже ніхто. А тепер заговорили. Видатні вчені, громадські діячі, поважна преса – підняли голос, повний обурення на гніт України, зацікавились невідомим досі великим народом, його минулим, теперішніми злиднями, його літературою".

Read more... )
picterman: (Default)
 Щоб зрозуміти, чому ми так живемо і житимемо так вічно проведіть такий дослід - наберіть в пошуку гугль "картинки" бруківка, брусчатка,   pavement, bruk.

Дивіться! Це те чим і є Україна
Те що ви бачите на екрані ви бачите і в житті. І так буде ЗАВЖДИ, поки ви не зрозумієте різницю і того чому так все виходить - це як біг по колу. Біг по колу в клітці - ми все думаємо, що ось ми вирвалися з совка та кацапії. І що? Гугль не збреше - ми і є кацапія, поки "чиновники" "архітектори" "бригадири" "халтурщики" "виробники будматеріалів" "головні інженери ЖЕКів" будуть набирати "брусчатка" в варіантах "реформування життя в Україні" а "патріотично налаштовані" - бруківка...

Відкрийте очі - ви вбиваєте себе своє життя своє майбутнє і майбутнє своїх дітей.
Гугль не бреше  - він не "балотується" і не отримує бабки від газпрому.

Брешемо ми - собі.
Кацапи брешуть всім.

25 років брехали - закінчилося війною.
Залишилося ще трохи щоб знищити все - країну і своє майбутнє.
picterman: (Default)
 Мізинець знову дає мудру пораду:


"Хаос" це не яма. "Хаос" - це сходи. Багато хто піднімався по них - впали, і не змогли повторити спробу. Їх зламало падіння. Деяким було дано шанс піднятися, але вони відмовилися. Вони вчепилися в королівство Богів або Любові. Це ілюзія. Реальна лише сходи і підйом по них.

("Гра престолів" 3 сезон 6 серія)



"Не бийтеся на півночі чи на півдні. Боріться в кожній битві, скрізь завжди, у власних думках. Будь-хто ваш ворог, будь-хто ваш друг. Всі можливі варіанти подій відбуваються водночас. Живіть таким чином і ніщо не здивує вас - все що станеться це щось, що ви вже бачили раніше!"

("Гра престолів" 7 сезон 3 серія)
picterman: (Default)
…Ось, здається, нарешті второпав. Муляло воно мені, навіть іноді ятрило боляче. Або ж, навпаки, несподіваною блискавкою осявало мене зсередини, по самісінькі вінця сповнювало геть іншим почуттям – на коротеньку мить, що живе блискавка, але ж як потужно! А що воно – хтозна; та завжди трапляється це зі мною влітку, і дедалі відчутніше. Щось безіменне чи досі неназване, незбагненне або понині незбагнуте – одне слово, "щось".

Та ж ось воно, те щось, назване-збагнуте. Чекання.

Колись давно чекання тривало весь рік, доки не починалося літо. А влітку його не було, в літі розчинялося все, сам я розчинявся, зникав у ласкавому сяйві, аби виринути з нього з першою осінньої прохолодою та знову розпочати те саме – чекання. Очікував я на літо, на сонце, на тепло, на просте своє дитяче щастя: село, лиман, вудки, скелі, таке.

Чекання тяглося невимовно довго – але воно не було порожнім нидінням, відрахунком часу, який щомиті наближає до очікуваного та водночас – зникає без повернення. Ет, "час" і "водночас"! – мабуть, в "часі" все відбувається "водночас", втім, що я знаю про час! А про чекання я знаю все.

Отже, восени, взимку та навесні гортаються, читаються, розглядаються та запам’ятовуються на віки вічні сторінки батькових і дідових книжок про риболовлю. Жовтуваті, шорсткі та негладенькі, наче дрібною риб’ячою лускою вкриті, вони тхнуть пилом і ледь чутно полином. Отим, сіро-сріблястим, гіркотно-запашним полином, що росте уздовж путівця, що відмежовує село від солонця. Ще – блукання нечисленними тоді крамницями, де торгують рибальським знаряддям, а я годинами роздивляюся ті десять вудлищ та кільканадцять номерів гачків, карабіни, грузила, волосінь, кукани, сітки, надувні човни та мисливські намети. Звісно, дитячий бюджет набагато скромніший за дитячі мрії, тож обираю ретельно, зважую, рахую, планую… марную час, одним словом. А що його тут стовбичити? – все одно візьму лише один рожево-сірий циліндрик гачків номер 7, його на цілий сезон вистачить, ось і всі закупи. Свинцю на грузила в селі не бракує, а волосіні тато ж привіз, та й не абищо – японське! Втім, справа не в закупах: оці крамниці – то музеї, доточені до книжок про риболовлю та моїх мрій, а ще – зал чекання на літо.

А в літі ж головне – зовсім не риболовля, не купання, не походи на скелі, не всі мої звичайні сільські розваги. В літі головним є почуття, що сповнює по самісінькі вінця, що осяває зсередини, наче блискавка, тільки живе набагато довше, щонайменше – 90 діб. Ну, ви знаєте, те почуття, що в дорослому віці все ще осяває зсередини блискавкою, але й минає так само – блискавично.

І отак, між книжками та крамницями, чекання добігало свого логічного завершення: починалося літо. Не якийсь там календарний період, не сукупність кліматичних умов, Боже збав! – оте справжнє, дійсне, автентичне, безкінечне дитяче літо – 90 діб щастя. Напевно, було не так, але пам’ятаю – саме так: мене, наче в лиман рибу, ще замалу для юшки, випускали в літо мамині лагідні руки, а тоді восени обережно виймали з нього. І весь отой час я був залишений сам на себе, сам на літо, нічим не обмежений, не обтяжений і безтурботний...

…Ось цього я тепер з року в рік марно чекаю: аби випустили мене в літо – тепер, як тоді. Аби відбув я 90 діб щастя – тепер, як тоді. Аби тепер – як тоді.

Не треба зараз про марність і марнування, про це я знаю не менше, ніж про чекання, а про чекання я знаю все. Ці рядочки насправді – ну нарешті я дійсно второпав! – про сенс оцих та всіх інших моїх графоманських рядочків, і ні про що інше. Зрозуміти, збагнути, відчути, усвідомити, назвати те, що зі мною відбувається, – як-от моє горопашно-щасливе "чекання" - аби жити далі.

А тоді й справді жити – далі, далі, далі...





UaModna:Жити далі
picterman: (Default)
http://landezine-award.com/?utm_source=Landezine+Weekly+Newsletter&utm_campaign=b96be5d60a-Landezine-Newsletter_32_2017_06_12&utm_medium=email&utm_term=0_6f80fa80fd-b96be5d60a-44207901&mc_cid=b96be5d60a&mc_eid=b3f923aef5


picterman: (Default)
 

"Опубліковано 30 черв. 2017 р.

Яна Зінкевич - командир батальйону Госпітальєрів
Допомогти!
Командир та Автор проекту «Госпітальєри» 4149 6258 1082 5933
Western Union: Yana Zinkewytch
Центральний офіційний волонтер та координатор допомоги для батальйону Госпітальєри:
Телефон +38067 496 41 97
Приватбанк: 5168 7423 1313 4227 Мороз Тетяна"



 
picterman: (Default)
http://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/391408.html

Спадщина. Старе Село. Замок. Частина 2/Наследие. Старое Село. Замок. Часть 2. Взгляд с небес +.



Друга частина розповіді про замок у Старому Селі, це два погляди на сам замок: погляду з небес і погляду з глибини минулого століття.../


продовження, початок тут


Далі )


picterman: (Default)
"Петлюра, 1922 р. в листі до генерала У.:
Для мене вже спочатку нашого руху ясним було, що наші національно-державні змагання повинні перейти довгі по терміну й тяжкі своїми спробами митарства, поки ці змагання в певні державні форми кристалізуються.
Всі з'їзди українські, в тому числі і військові, були для мене покажчиком не сили (реальної і зорганізованої) нашого народу, а демонстрацією національних емоцій....
... Спочатку я мав ілюзію, що ці з'їзди можна використати для організації національної сили, але швидко переконався, що вони тільки "празднікова одіж" і що треба шукати тих, хто ЧОРНОЮ РОБОТОЮ ДЕРЖАВНОЮ УМІЄ ТВОРИТИ ПЕВНІ РЕАЛЬНІ ЦІННОСТІ.
Таких елементів було дуже мало. Наші тодішні лідери були або фантасти, або демагоги, або наївні люди, що вірили в силу революції, в її чудотворність. Вони партійні гасла ставили вище державних, персональні моменти вище загальних.
Відшукати тоді середню лінію, "рівнодіючу", було дуже невдячним завданням..." (с)

Спогади Командарма 1917-1920
Михайло Омелянович-Павленко
picterman: (Default)
http://e-csr.org.ua/node/23


Українські псевдонауковці і фальсифікатори залишають свій комічно-іронічний слід в історії науки та освіти, а точніше — кострубатий відбиток. І тут ми організували їм сховище — не у славу, а для повчання. Більшість перл від псевдонауковців і фальсифікаторів виникли у наслідок бездумного використовування комп'ютерних програм-перекладачів та довіри до автоматичного перекладача текстів.
picterman: (Default)
http://gazeta.dt.ua/energy_market/rik-yakogo-ne-bulo-_.html#

Рік, що минає, в енергетиці можна без найменшого перебільшення вважати втраченим. У ньому не відбувалося зовсім нічого. Падіння споживання уповільнилося. Енергосистема перетравила війну і відпадання частини територій. І знову пішло звичне спрацювання залишків ще радянського ресурсу станцій. Ну й напружена гризня за відкіт і розпилювання грошових потоків. Винятком стала хіба що поява нового креативного міністра, який часто генерує доволі цікаві фрази. Одна з них: "Говорити, це не означає так вважати" — точно й чітко відображає суть того, що відбувається.

Read more... )
picterman: (Default)
 Для вжиття дій надія не потрібна, а ймовірність успіху ніяк не повинна позначатися на завзятості.
picterman: (Default)
НАФТОГАЗ просить повідомляти у фейсбуці міста де дурнуваті чиновники палять "дорогий газ" що дурні...
А потім плачуться про "борги за газ".
picterman: (Default)
http://m-a-d-m-a-x.livejournal.com/389944.html




Замок попри колію.
Зазвичай це буває так. За вікном потягу тягнуться околиці Львова, потім пропливають два-три села. Люди у вагоні вже розташувалися, познайомилися і йде неспішна розмова. Аж раптом загальний шум їх розмов змінюється хвилинною тишею. Погляди спрямовані у вікно, за яким — в кількох метрах від колії, зовсім поруч — повільно з’являються старезні фортечні стіни.
Це — Старе Село. І нехай сусіди по купе, провівши поглядами розвалини, знову починають бідкатися цінами на цукор, а ми вийдемо на зруйнованій станції і попрямуємо до замку.




прогулянка піде від південно-західної, повністю зруйнованої вежі, навколо замку, проти годинникової стрілки .../

picterman: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] andy_travelua at Женева
Колись я писав, що досить важно знайти більш скучне і сіре європейське місто, ніж Женева. Об'їздивши левову частину Швейцарії можу сміливо сказати, що Женева - найНЕцікавіше місто країни (другий за нею йде Цюріх). Чи варто сюди їхати? Напевно варто. Бо, по-перше, бо це - "столиця світу" і одне з найвідоміших міст планети, де ухвалюються стратегічні світові рішення. По-друге, Женева - це зручне місце базування під час подорожей Швейцарською Рив'єрою і регіоном Рона-Альпи: тут розташований аеропорт, багато хостелів та готелей, і місто має зручне транспортне сполучення з довколишніми мега-цікавими місцями. І по-третє, прогулявшись Женевою, ви більше не будете заздрити нашим олігархів, які вибрали Женеву для свого проживання. Бо побачите, що тут нема що ловити.


Читати і дивитися далі )

Profile

picterman: (Default)
picterman

August 2017

S M T W T F S
   1 2 34 5
678910 1112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 16th, 2017 12:54 pm
Powered by Dreamwidth Studios