Там напередодні Рубіо заявив, що Президент (тобто Трамп) вже провів 87 днів, докладаючи на вищому рівні зусиль задля припинення цієї війни (війни рашки проти України). І що тепер для них наближається час визначитися, чи можливо взагалі досягти цього (щоби врешті вмити руки та оголосити, що це не їхня війна).
Слова Рубіа, якщо комусь треба: We didn't start it. The United States has been helping Ukraine over the last three years, and we want it to end. But it's not our war. I want everyone to understand that. The reason why I make that point is the President has spent 87 days at the highest level of his government, repeatedly taking efforts to bring this war to an end. We are now reaching a point where we need to decide and determine whether this is even possible or not, which is why we're engaging both sides. <...> If it's not possible, if we're so far apart that this is not going to happen, then I think the President's probably at a point where he's going to say, well, we're done.

Так от, на Ютубі є хлопець Фріоніс, котрий робить коротенькі сатиричні мультики на цю тему. Можу запропонувати йому сюжет для чергового мультика:
По один бік сцени перебуває хуйло і командує обстрілами по Україні. З російського боку летять ракети, біжать солдати з автоматами… Періодично з-за краю висувається усміхнений Віткофф і гучно цілує хуйла в сраку. Усе це відбувається на тлі, як наче на великому екрані. А на передньому плані, по інший бік Рубіо б'ється головою об стіну, у перервах озирається на те, що відбувається, і продовжує битися головою. Потім раптом припиняє, показує на свою гулю на чолі та звертається до глядачів: «Бачите! Ми 87 днів намагалися покласти край цій війні, але навряд чи це взагалі можливо!» І переможно підсумовує: «Це не наша війна!»
Завіса.

P.S. Виявляється, я ніколи до цього не мав потреби додавати теґ «довбойоби». Тому ставлю замість нього найближче, що маю — «рукосраки»

Сьогодні провів день за випробуваннями Cursor AI. Сама IDE — це, фактично, копія Visual Code, тому в цьому плані все зручно. Отже, чим займався: перестворював з нуля проєкт, над яким працював до того.

З хорошого: машина допомагає досить швидко виконувати зрозумілі та передбачувані дії, а також допомагає з'ясовувати речі, з котрими я особисто ще не мав досвіду. Це справді шалена економія часу! Ну, доки не почнеш кастомізовувати сторонні бібліотеки чи фіксити загадкові косяки… І порогу входження я взагалі не відчув. Навіть, коли перемикаюся на написання руками, відчуваю вже щось подібне, як злізти з велосипеда та йти власними ніжками. :)

З приколів: воно водночас і понад міру «розумне», і «склеротичне».
Спочатку воно, на мої скромні запити, намагалося домислювати та будувати одразу все, що лише можна, і показувати практичне застосування усього доданого. Доки я не сказав, що, агов, не треба рішати за мене, що ми тут будуємо!
А щодо «склеротичности», по ходу діла з'ясувалося, що воно без якихось зрозумілих причин може спокійно видаляти з коду функціонал, доданий раніше мною або й ним самим. От просиш змінити щось одне, а воно, компонуючи нове рішення, може побічно похерити щось, не пов'язане напряму, і навіть не помітити цього. Гадаю, воно не зважає на весь контекст і при змінах іноді, суто технічно, йде від «чистого аркуша», змітаючи попередні надбудови. От у цьому я вбачаю найбільшу небезпеку — треба пильнувати!

Підсумок дня наступний: коли розумієш, що треба робити і що відбувається, це дуже-таки приємна штука. При роботі з типовими і добре документованими практиками (фактично, при використанні колективного досвіду інших людей) воно перевершило мої сподівання. Але якщо хочеш натискати кнопку «ЗРОБИТИ ГАРНО», як «vibe-кодери» (я про цей термін дізнався вчора 😂)… Ну, я навіть у своїй ситуації, коли цілком у темі і коли ще не дійшов ні до чого карколомного, вже стикаюся з неприємними дрібними артефактами та мінами сповільненої дії. А що виходить у людини, котра лише озвучує бажання та спостерігає кінцевий результат, а «магії під капотом» не уявляє, я хз. Теоретично, навіть у такий спосіб, тобто просто коригуючи видиму поведінку з перспективи користувача, можна поступово досягати прийнятного результату. Але я не певен, наскільки це є ефективним без спеціальних знань. Треба бути хоча би досвідченим тестувальником…

Через те, що на моїй фірмі триває ажіотаж з використання ШІ в роботі, мені довелося розбиратися з деякими технологіями. Побічно під руку трапився й оцей канал на ютубі…
Чого необізнані люди не знають щодо праці «програмістів» — це те, що їхня праця полягає НЕ в написанні програмного коду. Уявляти «програміста» як того, хто пише код — це так само, як уявляти, що «будівельник» — це це той, хто місить цемент і стукає молотком. Та, власне, сама назва «програміст» стосовно таких людей, як я, у фаховому контексті не використовується бозна-відколи — замість неї отой «software engineer» чи то «інженер-програміст». (Досі існують винятки, коли людина справді лише конвертує розроблену кимось іншим готову модель у фактичний код — тобто відповідає формальному визначенню «програміста» як кодописця, але зараз це вузька ніша.) Словом, можна вражати уяву пересічників гучними заявами про заміну «макак за клавіатурою» вже невдовзі розумними автоматами, але, як і з різнобарвним популізмом, диявол ховатиметься в деталях.
З власного досвіду можу сказати, що переважну частину мого часу займає не колупання програмного коду і навіть не роздуми, як його написати (подекуди й писати нічого не треба), а натомість обміркування того, що має робитися і як усе це має поводитися, та ще потім пошук причин, чому поводиться не так, як хотілося. І на кожному етапі я уявляю, чому я хочу, чого хочу. Так от, ШІ таким не займається через саму свою природу. Звісно, цим може займатися будь-яка метикувата людина, використовуючи ШІ як слухняний інструмент з перетворення задуму на готове рішення. І результат може вражати простотою його досягнення. Але для отримання гарного результату звичайній людині так само треба навчатися того, чого вчаться експерти-інженери. Грубо кажучи, шпалери я можу клеїти як власноруч — життя навчило, так і долучивши в наш час до цієї справи «роботів». Але ніхто, крім живої людини з відповідним досвідом, не попередить, що цей задум від самого початку міг бути невдалим.
Ну, власне, оцей хлопець у видиві й розмірковує про деталі, котрі ховаються за «гучними заявами». Що має підґрунтя, а що насправді не таке, яким уявляється, і яка з усього цього користь.