![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Jul. 6th, 2015
6 липня - річниця бою під Карлівкою
Jul. 6th, 2015 11:20 pmOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
bilozerska at 6 липня - річниця бою під Карлівкою
6 липня - річниця першого повноцінного бою Добровольчого Українського корпусу "Правий сектор". Це була розвідка боєм під Карлівкою.
Рік тому, по свіжих слідах, я коротко розказувала, як усе було. Тепер настав час написати щось на кшталт мемуарів про ту подію. Пишу на ходу в машині, перепрошую за відсутність стилю.
Для мене це теж було перше боєзіткнення. Того вечора нам вперше і, здається, востаннє на базі подали на вечерю неякісну їжу (зіпсовану печінку), і всі, хто її поїв, включно зі мною, отруїлися. Вночі, перед виїздом, мені стало погано, піднялася температура, але я вирішила перетерпіти. Думаю, в бій лише зранку, до того часу має минутися, а якщо не минеться, залишуся на крайньому блокпості з армійцями.
Десь о третій ночі були ми на тому блокпості. На під'їзді нас, до речі, обстріляли армійці, незважаючи на те, що була домовленість, що ми приїдемо. Тоді, рік тому, це траплялося дуже часто. Коли по нашій колоні почали стріляти з автоматів, мені дуже захотілося вистрибнути з машини і перекотитися на узбіччя, але командир наказав усім залишатися у машинах, і це було правильно, бо узбіччя були заміновані.
У нас вистачило витримки не відкрити вогонь у відповідь (хоча вночі, у темряві, не знаючи точно, скільки метрів (чи, можливо, навіть кілометрів) до того блокпоста, ми не могли бути впевнені, що то стріляють наші, а не "сепари"). Командир послав друга Кота на переговори. Той підняв руки, закричав: "Не стріляйте, я йду!". За кілька хвилин непорозуміння владналося.
( ДАЛІ )
bilozerska at 6 липня - річниця бою під Карлівкою6 липня - річниця першого повноцінного бою Добровольчого Українського корпусу "Правий сектор". Це була розвідка боєм під Карлівкою.
Рік тому, по свіжих слідах, я коротко розказувала, як усе було. Тепер настав час написати щось на кшталт мемуарів про ту подію. Пишу на ходу в машині, перепрошую за відсутність стилю.
Для мене це теж було перше боєзіткнення. Того вечора нам вперше і, здається, востаннє на базі подали на вечерю неякісну їжу (зіпсовану печінку), і всі, хто її поїв, включно зі мною, отруїлися. Вночі, перед виїздом, мені стало погано, піднялася температура, але я вирішила перетерпіти. Думаю, в бій лише зранку, до того часу має минутися, а якщо не минеться, залишуся на крайньому блокпості з армійцями.
Десь о третій ночі були ми на тому блокпості. На під'їзді нас, до речі, обстріляли армійці, незважаючи на те, що була домовленість, що ми приїдемо. Тоді, рік тому, це траплялося дуже часто. Коли по нашій колоні почали стріляти з автоматів, мені дуже захотілося вистрибнути з машини і перекотитися на узбіччя, але командир наказав усім залишатися у машинах, і це було правильно, бо узбіччя були заміновані.
У нас вистачило витримки не відкрити вогонь у відповідь (хоча вночі, у темряві, не знаючи точно, скільки метрів (чи, можливо, навіть кілометрів) до того блокпоста, ми не могли бути впевнені, що то стріляють наші, а не "сепари"). Командир послав друга Кота на переговори. Той підняв руки, закричав: "Не стріляйте, я йду!". За кілька хвилин непорозуміння владналося.
( ДАЛІ )