Про наше майбутнє та "мір" якого всі так хочуть

"Сергій ГАЙДАЙ: Про вибух гранати, повноваження президента і революції

Якщо влада не усуває причину, через яку почалася революція, рано чи пізно вона продовжиться, але вже в куди більш суворих і драматичних тонах.

Для того, щоб зрозуміти, що сталося під Верховною Радою, потрібно володіти хоча б мінімальної політичної освіченістю. На жаль, у більшості наших громадян її немає. Так склалося історично. Тому велика частина обивателів подію сприймають вельми фрагментарно - тільки як жахливий теракт і розгул насильства радикалів, абсолютно не розуміючи, що це наслідок, а не причина, пише політтехнолог Сергій Гайдай для Нового Часу. Щоб зрозуміти, чому людина кинула гранату біля стін ВР, убивши двох і поранивши десяток солдатів, потрібно розуміти весь процес в цілому, а не тільки фрагмент, який ми спостерігали вчора на Грушевського. Все почалося з того, що ми обрали президента і нову владу. І обрали не в мирний час, а в країні, в якій йшла революція і війна. А революції відбуваються, якщо еволюційний процес розвитку соціуму був затриманий. Суспільство, вивільняючи накопичену енергію, робить стрибок, компенсуючи зупинку розвитку, намагаючись скоротити наявне відставання. Саме цю функцію і виконував Майдан. Процес цей - дуже болючий. З жертвами і кров'ю. З втратами і кризою. З потрясіннями і розчаруваннями. Більшість громадян насправді не бажають революції. Навіть найактивніші її учасники. Але революція відбувається не завдяки чиїмось задумом чи агресивності громадян, як наївно думають багато наших політиків. Вона відбувається, тому що так працюють закони цивілізаційного розвитку. Є тільки один спосіб впоратися з революцією - не зупиняти її хід, а вже тим більше не повертати хід історії назад. Революцію, як мчить локомотив, варто акуратно перекласти, як умілий стрілочник, піймавши її логіку і темп, на більш мирні еволюційні рейки. На жаль, через півтора року після Майдану влада не змінилася. І не тільки персоналії, а й методи. Все, що робив останні півтора року правлячий клас - це намагався зберегти колишні правила гри. А це означає, що революція на Майдані тільки почалася, але зовсім не закінчилася І те, що далі революція не буде йти у вигляді мирного протесту - не голослівне твердження. Чи не буде виспівування гімнів і закликів нікого не чіпати і не бити. Люди, які брали участь у Майдані, добре засвоїли урок: будь мирна акція рано чи пізно закінчиться перестрілкою. Влада не буде нескінченно миритися з мирною акцією - вона почне засуджувати, потім заарештовувати і садити. А пізніше застосує зброю. А значить, не варто витрачати час даремно - протестувальники відразу почнуть стріляти і кидати гранати. Коктейлі Молотова вже в минулому. Тим більше в країні є маса людей, які воювали, мають зброю і вміють поводитися з ним; для яких носити в кишені гранату не є чимось незвичайним, як і кинути її у уявного чи реального ворога. Такі жорстокі революційні реалії. І це не виправдовує божевільного, який кинув оборонну гранату в натовп і поранивши не тільки силовиків, а й самих протестуючих. Але тут важливо зрозуміти: чому цей злочинець опинився біля Верховної Ради? І якщо президент вирішив змінити Конституцію, то в українського народу закономірно виникає тільки два питання: навіщо і як. Питання «навіщо» - дуже складний. Здавалося б, децентралізація і передача влади регіонам - не найгірші пропозиції. Більше того, сьогодні це просто необхідно. Так влаштовані всі цивілізовані країни. Громада має право розпоряджатися своєю землею, податками, обирати місцеву владу. Центральна влада повинна тільки захищати кордони країни, вести діалог з іншими державами та акумулювати бюджет для великих програм розвитку - все інше місцева влада повинна робити сама. І тим не менше ці пропозиції зустріли запеклий опір. Чому? Справа не в тому, що запропоновані зміни не повні. Не в тому, що громадам не дали права обирати власні правоохоронні органи, а громадянам право на самооборону і на легальне володіння зброєю. Президент строго проти цього: він заявив, що ніяких окремих територіальних збройних утворень не буде. Але ж американці мають право обирати шерифів, а в Європі поширена муніципальна поліція, підпорядкована не міністру оборони, а адміністрації місцевих громад, а молдавани давно мають право на законне носіння особистої зброї. Вони мають право, а ми - ні? У громад немає прав вибирати власних суддів. І багато ще чого. Але це не причина протестів. Нехай було б і не десять кроків вперед. А хоча б один. Найбільш знаючих обурило інше: в одному пакеті з децентралізацією президент, в обхід виконавчої влади, запропонував, фактично, нову систему владної вертикалі - інститут префектів, підконтрольний тільки йому. У нових змінах Конституції чітко прописані обмеження повноважень для громад, а у префектів при необхідності необмежені можливості без терміну стати намісниками президента в будь-якій точці країни. За собою ж президент залишив право розпускати будь-який орган місцевого самоврядування. Звичайно, виправдовуючи це захистом Конституції. Але українці, виходячи на Майдан, вимагали прав і свобод собі, а не президенту. Узурпація влади Януковичем була однією з причин цих протестів. Повернення до парламентсько-президентської моделі і скорочення влади президента було неминучим. Згідно поганої українською традицією, з часів Кучми і Януковича президент, прийшовши до влади, незмінно переписує Конституцію, щоб отримати більше повноважень. І Порошенко не виявився винятком. Але й це не причина трагедії біля стін ВР. Конфлікт почався через особливого статусу Донбасу. І, хоча президент криком кричить на презентаціях своїх конституційних ініціатив, що ніякого особливого статусу в тексті немає, кожна розумна людина розуміє, що, коли територію хоч якимось чином виділяють і повідомляють, що там самоврядування буде реалізовано по-іншому, це і є - особливий статус, яким терміном це не назви. В іншому випадку всі регіони повинні бути рівні. Такий підхід створює небезпечний прецедент. Це означає, що іноземні диверсанти, захопивши кілька наших міст, видавши зброю місцевим люмпену, піднявши прапори чужої держави і почавши різати і вбивати місцевих патріотів, можуть домогтися від нашого гаранта Конституції визнання себе як сторони переговорів і особливих умов здійснення власної влади на окупованій території. А тим, хто пішов на фронт і воював за Україну, ризикуючи власним життям і втрачаючи товаришів, необхідно зрозуміти, що вони програли і були не праві. Ворог досяг більшого, бо на його боці Путін, і для домовленості з Путіним залучили лідерів європейських країн, які натиснули на нашого президента і змусили його змінити Конституцію. Так, нам кажуть, що це тільки маневр, необхідний для розмови з союзниками і їх підтримай і тиску на Росію. І ви вірите в те, що Путіна таким чином можна зупинити? Думаю, навпаки. Для Путіна це стимул і далі, користуючись своєю військовою машиною, вибивати з нас і наших європейських партнерів чергові поступки і наполягати на своїх правилах гри. Крім того, це піднімає питання для інших територій України - якщо діяти, як у Донецьку, то і їм можна отримати особливий статус? А це кінець нашій державі. І це закриває питання «що і навіщо було запропоновано». Тепер перейдемо до того, як це було запропоновано. Зверніть увагу: хто голосував за зміни до Основного закону? У єдиному пориві разом з пропрезидентською більшістю голосували колишні регіонали. Страшний сон про «ширку» - широку коаліцію, сьогодні практично здійснений. І перші ластівки є: радикали вже заявили про вихід з проєвропейську коаліцію. Фактично, ми сьогодні бачимо нормальну хода контрреволюції і реваншу. Я ні в якому разі не хочу виправдати людину, який кидає в іншу людину гранату. Не має значення, член він добровольчого батальйону, агент ФСБ або просто божевільний маніяк. Вбивати людей погано, і за законом він повинен сидіти. Але давайте дивитися на справжні причини інциденту. Це сталося, тому що наш правлячий клас так і не зрозумів логіки революції: якщо влада не усуває причину, через яку почалася революція, рано чи пізно вона продовжиться - але вже в куди більш суворих і драматичних тонах."

Согласны?

Україна сьогодні це Польща 39 року

http://gistory.livejournal.com/202075.html




http://gistory.livejournal.com/142946.html

І наші правнуки дізнаються про "секретні протоколи" які підписали Німеччина та кацапія через 60 років..

Ссать или плакать?

Originally posted by gorky_look at Ссать или плакать?

Сначала писал комментарий кадету в луковом клубе, но понял шо букв выходит дахуя, тема пузатая, в бланк не влазит, так шо дам отдельный пост. Сначала зацитирую текст, на который отвечал. Все ли, что делается на Севере Евразии говно, и возможна ли автаркия, как защита от козней Запада?

При Союзе клепали вполне себе годные самолеты, морской и речной транспорт, к примеру. Даже если не упоминать оружие.

В исходном посте указана такая проблема для автаркии, как увеличение номенклатуры товаров. При той номенклатуре, что существует сейчас в постиндустриальной цивилизации, никакая автаркия в принципе невозможна, и даже откат на рубеж условного 19-20 века с пониженным потреблением (даже довольно комфортный дауншифтинг, типа вымышленного стимпанка с паровыми наручными часами и хрустом французской булки на зубах Стерлигова) не спасет масс-пипыл. Потому что тайно, безлунной ночью, через границы прокрадется жвачка, синтетические колготки и пластинки Битлз, подкупив сами собой, отдавая каждого десятого из диверсионного отряда, любых пограничников и таможенников – и это уже проходилось.

Дело в том, что любовь к жвачке связана не с низкопоклонством перед Западом, а с потребностью работать челюстями, пластинки Битлз связаны с потребностью их слушать, а любовь к колготкам появляется вовсе не от холода. И тут такая хуйня, как замещение одного товара другим – жвачек семечками, а Битлз Эдуардом Хилем, является попыткой заместить одну потребность другой – что не удалось даже Церкви. Паства все равно предпочитает ебаться, а не молиться. Потребность у нее такая, видите ли. Она даже под угрозой репрессий инквизиции, готова молиться шесть дней в неделю, но один день, все-таки, хотела бы иметь плотский восторг, а не духовный. Иначе есть шанс, шо будет Реформация, и, возможно, гуситские войны.

( Read more... )

Півтора роки після "Революції Гідності" (с)