Из Мордокниги (політичне)

Таїса Гайда

Народ, тут така херня зараз на Сході відбувається , що навіть не знаю як вам сказати

У Луганській області звільняють всіх міліціянтів, які прийшли боротись з контрабандою і корупцією разом з Покиньбородою. Прийшли добровільно, ризикуючи життям.Масово . Усіх добровольців, яких мав необережність покликати у Луганську область Тука. Наказ з міністерства МВС , якщо хоч писнуть -у СІЗО. Таке відчуття, що в країні переворот і владу захопили риги. Зараз усі, хто там у Луганській області залишаються з патріотів , ризикують життям. Зараз вивчаються справи добровольців, визначаються місця проживання їх сімей. Щоб шантажувати, щоб не розказували що відбувалосьі що відбувається у цей час. Неуправляємих - уб'ють

Я не жартую і не панікую, я просто не знаю, що робити.

Це вже не повзучий переворот , це повна здача інтересів України

Ви вважаєте, що ми можемо повністю віддати ворогу Луганську область? Ось вам, чого риги так взбодрились

Якщо ми не захистимо цих останніх порядних добровольців, то хана нам, друзі. Чесно
Бо Луганською областю це не обійдеться. Це як ракова пухлина, яка вбиває все більше і більше клітин в організмі.

Ще раз повторюю: просто зараз Луганську область начисто зачищають від патріотів будь -якими шляхами. Одних звільнять, інших залякають, третіх просто вб'ють

Іяк завжди прошу максимального репосту. Бо тільки піднятий нами кіпіш може реально врятувати життя патріотам

Arsen Avakov ви вже зовсім так у Києві загрались у піддавки!

Я ось думаю, нас усім спочатку до вас заїхати чи одразу в Северодонецьк? Бо я тут зараз швиденько народ організую. Закумарили ви вже всіх зі своїми призначеннями сєпарів!

( ФОТО ПО ТЕМІ )

"НВ" (ч.1, р.5)

Originally posted by reznichenko_d at "НВ" (ч.1, р.5)

Українські олігархи (як, власне, будь-які пострадянські олігархи) – це не бізнесмени, а стерв’ятники. Вони не будували тих підприємств, з яких розбагатіли, а лише скористалися моментом розвалу СРСР, грабіжницькими й шахрайськими способами привласнили державну власність. Вони не створювали робочих місць і не налагоджували виробництва. Серед них нема жодного Стіва Джобса чи Ілона Маска. Порода цих людей проста, психологія їх прозора – їх цікавлять виключно гроші. Історичні завдання й геополітичні виклики існують поза межами їх розуміння. Вони уявлення не мають про соціальну відповідальність великого бізнесу, не будують університети, як це заведено в цивілізованих країнах, натомість купують футбольні клуби.

Українці з великою шаною ставляться до приватної власності, але погано – до крадіжки. Тому, нічого не маючи проти багатства як такого, українці прагнули позбавити олігархів політичної влади, справедливо вважаючи їх гальмом на шляху розвитку держави, паразитами в економіці. Олігархічний капіталізм в Україні сформував вкрай просту бізнес-модель: обмежена група людей, яка змогла захопити значну частку суспільних багатств в момент розвалу СРСР, стала головним гравцем в державі, бо отримала капітали, достатні для створення масштабних політичних проектів та монопольний контроль над ЗМІ. Взявши в руки державу з усіма її контролюючими органами та силовими структурами, олігархи, таким чином, створили свою головну конкурентну перевагу: можливість знищувати конкурентів та провадити сприятливі схеми для власного бізнесу. В цих умовах поняття «великий бізнес» означало перерозподіл держдотацій та рейдерські захоплення й перезахоплення підприємств, а «політичним життям» називалося виривання один в одного з рук державних важелів, завдяки яким можна розподіляти потоки грошей. При цьому, звісно ж, олігархи всіма силами намагалися не допустити формування на підконтрольній території вільного конкурентного середовища, бо тоді втрачається їх головна перевага, вести бізнес без допомоги адміністративних структур вони просто не вміють. В рівних умовах могли утворилися нові потужні, незалежні фінансові центри, які стали б конкурентами в справах, а згодом і в політиці.

Між тим, за роки незалежності в Україні виросло ціле покоління розумних, добре освічених, ініціативних людей, яким був потрібен простір для діяльності, і яких бісила необхідність ділитися результатами своєї роботи з малоосвіченими бандитами. Підприємець, який в Україні намагався працювати чесно, рано чи пізно стикався з каральними функціями держави, необхідністю віддавати результати своєї роботи міліції та іншим чиновникам, і ризикував в будь-який момент втратити діло, у яке вклав душу – прибуткові підприємства просто відбиралися. Звісно, все це створювало вкрай негативний інвестиційний клімат та виштовхувало найактивнішу частку українського суспільства за кордон. Саме цю активну частку мобілізував Майдан.

Революція показала, що в українців, власне, нема «своїх» олігархів. Навіть ті олігархи, які стали на бік повстання, пізніше зробили все можливе, щоб стримати Майдан, домовитися зі своїми колегами із провладного табору і гарантувати їм слухняність повсталих. Для «проукраїнських» олігархів Майдан був лише інструментом, аби натиснути на «промосковських» олігархів і посунути їх від годівниці. У зміні самої системи ні ті, ні інші зацікавлені не були. Повстанці це прекрасно розуміли з самого початку, тому за будь-якої нагоди демонстрували зневагу до «лідерів опозиції». Вони стягнули олігарха Порошенка з трактору і вигнали геть, коли той намагався завадити штурму Адміністрації Президента. Повстанці матюками послали Арсенія Яценюка та облили Віталія Кличка з вогнегасника, коли ті намагалися завадити штурму міліцейських позицій на вулиці Грушевського після прийняття Верховною Радою «диктаторських законів». Коли ж революція, не дивлячись на зусилля «лідерів опозиції», перемогла, олігархи і ставленики олігархів призначили себе владою і презентували себе у цій якості зі сцени Майдану, повстанці засвистали їх всіх. Українці не довіряли їм, справедливо чекали від них зради. Ворожих же олігархів – Ахметова, Медведчука, Фірташа, Бойка та інших – просто безапеляційно ненавиділи.

Революція і війна показали, що битися за Україну, жертвувати заради неї швидше готові ті, хто годує її, ніж ті хто з неї годується. Серед активістів Майдану та солдатів-добровольців було на порядки більше приватних підприємців, ніж бюджетників. Ще «Податковий Майдан» в 2010 році, викликаний спробою Януковича обдерти дрібних і середніх бізнесменів на користь великих, показав головну лінію соціального розлому – приватна ініціатива проти державної системи та інтегрованих у неї олігархів.

Ударним класом Майдану був так званий «середній клас». У сфері економіки та держрегулювання Майдан прагнув особистих і громадянських свобод, зменшення державного контролю в усіх сферах. На відміну від старшого покоління, яке перш за все цінувало соціальні гарантії, рушієм української революції 2013-2014 року стало покоління, чиє дитинство припало на 90-ті, а юність – на 2000-ні роки. Це покоління звикло ні в чому не сподіватися на державу, бо для них вона ніколи не була осередком стабільності і джерелом добробуту. На їх очах держава розвалювалася та переживала регулярні кризи – вони застали її ідеологічний крах, крах цінностей, які вона сповідувала, проростання на місці держави безідейних бандитсько-міліцейських угрупувань з декоративним патріотизмом. Відповідно, вони звикли якомога менше перетинатися з нею, і ні в чому не сподіватися – служба в державі сприймалася як царство маленьких зарплат, корупції на всіх рівнях, безсенсових застарілих інструкцій, поборів, закостенілості й нудьги. Життєвим зразком цього покоління була офісна робота й кар’єра в недержавній компанії, бажано іноземній. Патріотизм (якщо він був) спирався на історичні епохи, які відійшли в минуле, а в теперішньому житті міг живитися хіба що футбольними чемпіонатами. Для чоловіків, які відчували себе воїнами, армія і міліція категорично не підходили для реалізації схильностей – нічого по-чоловічому привабливого в цих структурах не було. Покоління Майдану практично не служило в армії, бо на їх очах армія згорталася, розкрадалася, спивалася, зменшувалася, втрачала сенс і готовність воювати будь з ким. Осередками мужності для молоді виступало або середовище бойових мистецтв, або романтизовані кримінальні угрупування, або ідеологічно забарвлені агресивні вуличні рухи (як правило – націоналістичні). Відношення Майдану до державного апарату найкраще виражається словами: «Не треба нам допомагати – просто не заважайте».

/Дмитро Різниченко, "Новий Вогонь", ч.1, р.5/

До 10 липня є можливість спостерігати що відбувається в океані || Okeanos Explorer - Camera 3

Watch on YouTube

Это они виноваты в аннексии Крыма? (видео)

Originally posted by pauluskp at Это они виноваты в аннексии Крыма? (видео)

На видео крымские менты вяжут ряженых "казаков", которые вышли на несогласованный пикет. Это те самые ряженые вместе с сумасшедшими бабками, которых два года назад по телевизору выдавали за главных виновников аннексии Крыма. То есть, они взяли в руки российские флаги, вышли на улицу - и вот именно поэтому Крым был оккупирован?

Что-то здесь не сходится. Слишком просто их сегодня разогнали те же самые украинские менты, переодетые теперь в форму российских полицейских. Такой мощный протест легко подавили менты, о которых весной 2014 года нам рассказывали, что они не умеют наводить порядок и теряются при виде этих же ряженых и старух с флагами.

А тут - раз, два, и повели казачка под белы рученьки. И героическую семью героического ополченца не пожалели.



( Смотреть видео... )

Расследование Bellingcat. Как русня обстреливала Украину со своей территории летом 2014

Originally posted by holicin at Расследование Bellingcat. Как русня обстреливала Украину со своей территории летом 2014

Происхождение артиллерийских ударов по позициям украинских военных в восточной Украине с 14 июля по 8 августа 2014 г. - расследование Bellingcat

Краткое содержание

Летом 2014 г. украинские военные подразделения, расположенные возле российско-украинской границы, подверглись артиллерийским ударам. С 9 июля по 5 сентября 2014 г. Государственная пограничная служба Украины и Совет национальной безопасности и обороны сообщили о более чем 120 атаках российской артиллерии. В свою очередь, представители России отрицали нанесение каких-либо артиллерийских ударов по Украине со своей территории.

( Read more... )

Сільпо та вата

Сьогодні відправив запит до мережі Сільпо. Останньою краплею стало, що дівчина на касі почала мені пояснювати "што она не разгаваривает украинской, патамуш то не умеет".
Але й без того вистачає - наприклад прошу під кат:
( Як ви думаєте де зроблено це фото - в РФ? )

Відправив електронного листа наступного змісту:
"Доброго дня!
Хочу зауважити, що працівники магазину за вказаною адресою не володіють державною мовою, та відмовляються використовувати її мотивуючи це тим, що "ми ее не знаем", що грубо порушує мої права як громадянина України. Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України “Про засади державної мовної політики”, ст.15 Закону України “Про захист прав споживачів”, а також Ст.10 Конституції України я маю право отримувати інформацію державною мовою. Прошу виправити цю ситуацію та зобов'язати персонал користуватися державною мовою в усіх закладах вашої мережі, бо інакше я змушений буду звернутися до суду а також винести справу на загальний розсуд, бо дії ваших співробітників надають мені моральних страждань та недопустимі у країні яка веде війну. Дякую за увагу та чекаю на відповідь.
З повагою,
Костянтин Малахов, громадський діяч, голова Дніпропетровського відділення Всеукраїнського Союзу Ветеранів АТО "
Побачимо.