Економіка по неділях: безкоштовність — це соціалізм чи капіталізм?

Originally posted by noddeat at Економіка по неділях: безкоштовність — це соціалізм чи капіталізм?

Дуже багато чую арґументів типу: xxxx безкоштовне, значить, це соціалізм, треба платити «реальну ціну». Ці ж самі люди не гребують користуватися численними товарами і послугами, шо є безкоштовними, а, отже, самі розуміють несерейозність своїх арґументів, ховаючи за ними справжню причину своїх бажань: xxxx має стати дорогим, шоб менше людей могли ним скористатися, тільки «іліта».

Директор МАУ, наприклад, колись обурився, шо авіаперевезення замість «статусної речі» стали «маршруткою», шо перевозить від точки А до точки B: це він обґрунтовував, чому треба зберегти в Україні монополізм МАУ і не пускати дешеві авіалінії з Європи.

Насправді вільна економіка, якщо в ній справді існують передумови для конкуренції, буде завжди тяжіти до зниження вартості послуг та збільшення кількості споживачів: «елітний» бізнес завжди приносить менше прибутку навіть з його цінами, ніж бізнес, розрахований на масового користувача. І кульмінацією цієї боротьби за зниження ціни є зниження її до нуля: безкоштовність не тільки не суперечить ринковій економіці, а є її безпосереднім наслідком.

Звідки ж тоді береться прибуток? Ми не говоримо зараз про нові компанії, шо працюють перші кілька років у збиток, правда? Він береться з певних супутніх послуг, які оплачують, тим не менш, не всі користувачі. Google є типовим прикладом такої економіки: думаю, вам не треба розповідати, шо було платним до нього, і скільки всього він надає безкоштовно, заробляючи переважно на рекламі.

Однак, і за межами IT це явище існує, наприклад, у сфері банківських рахунків для фізичних осіб: ви не платите за рахунок з онлайновим банкінгом, за банківські перекази в межах усієї Європи, за зняття коштів у банкоматі (правда, тільки «своєї» мережі), за кредит на місяць (кредитна картка, у кінці місяця гроші знімаються з банківського рахунку). З чого ж живе банк, він же не є благодійною установою? Дуже просто — комісія під час сплати карткою, при чому робити це банк або не примушує, або просто платить винагороду з кожної транзакції (тобто ділиться цією комісією, чим спонукає вас користуватися карткою).

Отож, купуючи помідори в супермаркеті ви:
— оплачуєте працю фермера;
— працю фури, шо завезла помідори в супермаркет;
— працю працівників супермаркета;
— всю банківську інфраструктуру вашої картки.

Нескладно уявити, шо в майбутньому в ціну помідорів буде входити також вартість електрики, газу та інтернету, нє? Тобто, нема ніякого парадоксу в безкоштовності, безкоштовність — це просто можливість діставати гроші з гаманця не кожен день, а, там, раз на місяць, а то й рік.

З безкоштовністю освіти трохи складніше, але загалом принцип той самий: це віртуальний кредит. Уряд фінансує майбутніх платників податків за те, шо вони приноситимуть колись більше податків, ніж люди, шо цю освіту не отримали. Тому в перерахунку на, скажімо, 50 років безкоштовна освіта є уряду вигідна.

<lj-like />