пишуть що зараз це міст станиці луганської, з якої зелена макака "відвів війська"

 

Кацапи зробили такий гарний літак що авіатори навіть виходять на протести проти нього!

 

ЩЕ ПРО НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕНТАЛІТЕТ І ТЕ, ЯК ВІН "ПРАЦЮЄ"

https://uamodna.com/articles/sche-pro-nacionaljnyy-mentalitet-i-te-yak-vin-ilaquo-pracyueiraquo/?utm_source=daily&utm_medium=email&utm_campaign=20190907


"Завдяки національному менталітетові навіть загальнолюдські якості в окремих націй набувають специфічного забарвлення. Приміром, праця є основою буття будь-якого суспільства, проте… Одні нації більше схильні до систематичної інтенсивної праці «з 8-ї до 5-ї», інші ж свою готовність до карколомних, проте епізодичних «трудових подвигів» поєднують з непунктуальністю й недбалістю на щодень; одні успішніше працюють у колективі, а інші, навпаки, коли «ніхто не стоїть над душею»; одні приділяють велику увагу підготовці умов для праці («німець довго запрягає, але швидко їздить»), інші схильні цим нехтувати; одні воліють ціле життя займатися тією самою справою, другі ж постійно шукають щось нове та вдосконалюють свої навички й т. ін. Працелюбство різних націй виглядає настільки по-різному, що не раз одні «працелюбні» неспроможні розпізнати цю саму рису в інших!

Авторові не доводилося особисто спілкуватися з туркменами, але від двох різних людей він чув діаметрально протилежні відгуки про цей народ. «Неймовірно працьовиті!» - захоплено казав мені колишній військовослужбовець. «Тупі ледарі» - «заперечувала» йому російськомовна комсомолка з Ашгабату.

Це були, звісно, суто суб’єктивні враження, й то лише двох осіб… але чому такі різні? Між тим, якщо не брати до уваги расистську поставу комсомолки, кожний з моїх інформаторів по-своєму мав рацію. В традиційному для них середовищі туркменів важко запідозрити у ледарстві – який ледар побажає собі випасати худобу в 50-градусну спеку, плекати баштани серед барханів, або ж місяцями чи й роками ткати чарівні килими, при тому виховуючи по 5-10 дітей?.. Однак таке працелюбство «успішно» поєднується з неприйняттям модерної трудової дисципліни, нерозумінням потреби дотримання технічних стандартів; невдоволенням працею, коли продукт якої не має утилітарного призначення... Пригадаймо, що «класичним» індустріальним націям Європи свого часу знадобилося ніяк не менше століття для переходу від селянського до індустріально-урбаністичного стилю життя – від туркменів же Радянська Влада зажадала здійснити такий перехід протягом одного покоління.
Приїхавши в певну країну й зауваживши високий рівень трудового завзяття, яке там панує не поспішаймо пояснювати цей факт особливостями національної ментальності – можливо, причиною є економічна політика уряду, або, приміром, мобілізація зусиль у передчутті зовнішньої загрози, або ж комбінація названих і ще якихось факторів… В тому й полягає надзвичайна складність дослідження суспільної ментальності, що остання виявляє себе як правило на тлі інших чинників суспільного буття та в тісній взаємодії з ними; вкрай непросто виділити з розмаю економічних, політичних, організаційних та інших обставин саме її «суверенний» вплив на долі соціуму.

Ще важче, або й в принципі неможливо «зважити» вплив національної психології на поведінку окремого індивіда, детерміновану не раз суто особистими, невидимими, нікому не знаними чинниками. Годі заперечити наявність причинно-наслідкового зв’язку між ментальністю нації та буттям індивіда, який до неї належить, проте не забуваймо, що суспільна ментальність є феноменом, сказати б, інтегрально-статистичним, а окремо взята особа такою принципово не є… Немає сумнівів у тому, що електричне поле впливає на поведінку одинокого електрона, проте закони фізики описують лише його вплив на сукупність електронів у провіднику – схожим чином стоїть справа із суспільною ментальністю та індивідуальною поведінкою.

Кожна нація плекає своє національне ego самотужки, але зазвичай у взаємодії з іншими етносами. Має місце вплив, найчастіше асиметрично-двосторонній, внаслідок якого партнери «обмінюються» окремими рисами своїх менталітетів; на новому для себе ґрунті ці риси зазнають модифікації та асиміляції. Проте нерідко «своя питома» й запозичена ментальність продовжують паралельно існувати в індивідуальній, груповій та/або колективній свідомості, почергово активізуючись чи, навпаки, «залягаючи на дно». Інколи вони ніби ділять між собою сфери застосування («традиційна» частіше виявляє себе в родинному колі, релігійній сфері тощо, вона ж активізується в міжнаціональних протистояннях та за інших критичних обставин), часом же складається враження, що суб’єкт просто міняє їх, як одяг чи взуття, залежно від своїх поточних потреб. Взаємне «накладання» різних менталітетів особливо притаманне психології націй, які зазнали колективного узалежнення й масованого впливу чужих законів та порядків......

Як мабуть жодна інша сфера людського буття, національна ментальність породжує численні стереотипи, поширювані всередині національного колективу, або (частіше!) серед його партнерів, сусідів, а не раз і по цілім світі. Трапляється навіть свого роду колективне навіювання: думка чужинців про певну націю з плином часу проникає всередину цієї нації, спонукає її членів самих дивитися на себе крізь призму цієї думки й, зрештою, починає формувати їх реальну поведінку… Значна частина стереотипів такого роду є облудними, віддзеркалюючи або суб’єктивні якості своїх творців, або ж вузькість і специфічність їхнього досвіду спостереження за чужинцями та спілкування з ними. «Класичними» прикладами тут може бути усталено невисока думка колонізаторів про поневолені ними народи, або ж мешканців заможних країн – про ті нації, які постачають їм гастарбайтерів. .....

…Розпад СРСР уярмлені Москвою народи зустріли в однакових адміністративно-правових та ідеологічних «уніформах», із тотожними економічними й соціальними структурами та близькими навзаєм рівнями розвитку й добробуту. Їх перші самостійні кроки теж багато в чому були однотипними: перетворення комуністичних сатрапій на демократичні республіки з виборними парламентами та президентами, скасування однопартійної системи, ринкова трансформація планової господарки тощо.

.....Радники й консультанти цих перетворень передбачали, що їх успішність не всюди буде однаковою, але в чóму бачили причини неоднаковості? В тому, що одні країни володіють високоліквідними природними ресурсами, інші можуть розраховувати на прихильність західних спонсорів, на чолі третіх стануть рішуче налаштовані реформатори – а в інших, навпаки, ресурсів катма, Захід до них байдужий, у політикумі запанує прокомуністична реакція тощо. Якби такі прогнози справдилися, ми б за деякий час спостерігали, приміром, як таджики завершують євроінтеграцію, тоді як литовці заблукали на манівці авторитаризму; туркмени висунули більш здібну та рішучу команду реформаторів, ніж естонці й т. ін. Хрещені батьки посткомуністичних реформ щось таке казали й про вплив історико-культурних, релігійних, цивілізаційних чинників – але побіжно, для годиться, залишаючи їх по суті за рамками своїх розважань та прогнозів.....