18.02.2015

[picterman]

Originally posted by vivagor at 18.02.2015

    Місто потроху порожніє. Знелюдніли вулиці, закриваються крамниці. Учора в супермаркеті «Брусничка» забирали вікна. ДСП чи ДВП – не можу уточнити, бо не підходив. А це – знак: Рінат Ахметов знає, що робити і коли...
    Серед решти інших факторів незадовільного результату на східному фронті у тому числі існує і психологічний. У ворога настрій – хижака, а у нас – жертви. Через те за однакових умов, сил і засобів, ворог мало помалу, але успішно просувається вперед, а ми попри усі реляції Генштабу, відступаємо.

   Серед інших причин – погана взаємодія підрозділів, відсутність захищених каналів зв’язку, безініціативність керівництва вищих рангів, погана логістика, слабка дисципліна, внаслідок чого мають місце такі явища, як лінь, пияцтво і боягузництво. І от внаслідок сукупності усіх цих факторів і обвалюється фронт. Хто ліквідацією подібних явищ мусить займатися? Та ті самі особи, які випускають арештованих сепаратистиів, замість щоб їх зачищати!
   Здачею Дебальцева, смертями і ганебним полоном наших вояків очільники держави планують вициганити у закордоння гроші, нові санкції і, можливо, зброю. Але по-перше, не факт, що отримають. А по-друге, гроші вони традиційно розкрадуть, як це було усі без винятку попередні рази, санкції принесуть результат, але дуже не скоро, а зброєю ще треба навчитися користуватися. Хто коли і як куватиме перемогу, якщо ворог знищує наші сили швидше ніж ми встигаємо ввести нові? Ворог активно діє і деморалізує нашу армію, яка тупо стоїть без руху на інших ділянках, звідки усі сили перекинути під Дебальцеве, традиційно втрачаючи чудовий шанс розгромити ворога в іншому місці. Причому ворог робить з нами що завгодно: зухвало і впевнено, а ми втрачаємо свою територію і людей – ганебно і бездарно. Без жодного проблеску військової думки, без дипломатичного мистецтва, без економічних подвигів в тилу. Людей охоплює зневіра або лють, а іноземних партнерів – огида.
   Особисто я погано собі уявляю, як працюватиме цей стратегічний план геніального політика Порошенка, якщо реальність демонструє повний провал у тактиці – щодо військової справи, повний безлад і саботаж – в організації роботи тилу і мобілізаційних заходах і геть негативний результат у фінансово-економічної діяльності уряду? А люди – не залізні, їх терпіння не безкінечне. Не можна десятиріччями брехати: «завтра все наладиться», а людям щоразу надавати результат з точністю до навпаки – приводячи ситуацію до абсурду безкінечними провалами і злочинами. Це може спрацювати пару разів, але постійно так тривати не може: рано чи пізно терпець уривається. Про яку допомогу волає керівництво країни, звертаючись до світової спільноти? Хіба Здача Криму – не аргумент? Здача Луганська-Донецька – не аргумент? Невже здача сраного Дебальцева – це і є золотий козир? Плюнути і обісцяти...
   Яка ціна питання Дебальцівської оборонної операції? Що узяли навзаєм і що виграли? Тільки не треба казати за виграш на дипломатичному фронті, за гроші які тепер нададуть і зброю яка ось-ось вкриє усе до Ростова і Воронежа. "Дай скляний хуй ідіоту, він і хуй розіб'є і руки поріже". В сенсі: гроші - розкрадуть, зброю - кинуть, санкції використають для власних бізнес-інтересів у Росії. Миролюбний соплежуй не зрозуміє, що у світі поважають тільки силу. Сильний диктує умови на переговорах. Сильний, а не слабкий вимагає. Сильний вирішує: де і як йому зупинитися. Ще раз: сильний переможець, а не слабка жертва. А наш "гарант" згаяв стільки часу на власну вертикаль та бізнес за рахунок країни, що сильним стати не дозволять: ресурси - просрав, авторитет - просрав, довіру народу - просрав. Ну нехай ще наші мудаки поплазують, витираючи підлогу соплями - може й дадуть їм одного пістолета: застрелитися. Військо левів, очолюване бараном завжди програє стаду баранів, очолюваному левом. Тільки мені здається, що у лайці «сучий потрох» літера «т» – зайва?
   Міра всього – результат. Наші результати – катастрофічні. І перспективи – ніякі. Я не знаю, на що сподіваються наші керманичі, з подібною політикою. Якщо вони справді націлені на захист Батьківщини, то чому, попри усі їх обіцянки народ не бачить навіть кроку у вірному напрямку, крім млявого ворушіння і нервових хаотичних, здебільшого – імітаційних смикань на критичних ділянках? Це нагадує скоріше демонстрацію, але не реальні дії. Тим часом цинізм у владних коридорах просто зашкалює: арештували Єфремова – злупили гроші готівкою – відпустили. Схеми не міняються. Народу показали цукерку під черговою поразкою нездар у лампасах, а потім забрали... На жаль, у профанаціях ми попереду всієї планети.
   У питаннях релігії, я завжди казав, що віра потрібна слабкому. Це милиці, які тримають людину, неспроможну гідно протистояти викликам життя: бідну, хвору, слабкодуху. Наразі своїм небажанням визнавати помилки і вибачатися, вести діалог з народом, приймаючи на себе усю відповідальність, Порошенко демонструє свою зневагу до людей, тим самим їх розчаровуючи і відбиваючи бажання помирати заради такої скурвленої влади. Він вибиває милиці... Невже важко вийти і зізнатися, що Україна ще слабка, а ворог – надто сильний, що буде важко гіркі поразки – нас чекатимуть не раз, але відповідальні за поразку будуть покарані, висновки – зроблені, а світ нам співчуває і обов’язково допоможе. І конкретними фактами підкріплювати це. Ну, гаразд, він не ватажок терористів Захарченко, який не побоявся приїхати в Дебальцеве, не президентська справа це, але обнадійливі і впевнені реляції наших воєнних нехай і не Муженко, але хоча б командувач сектору міг підкріпити власною присутністю у військах? Підняти їх дух... Але куди там! Не знаю що на думці у воєнного керівництва, а президент наразі сам допомагає економіці ворога... Саме тому на допомогу інших країн – годі сподіватися. У світі брехунам і аферистам вірять тільки раз, і Україні допоможуть лише тоді, коли країну очолить порядна людина, з якою можна вести діалог, яка відповідає за свої слова і вчинки, яка поверне кредити, а не зажмотить їх, яка не матиме підкилимних домовленностей з ворогом.
   І наостанок маленька сентенція. Знання іноземних мов – не показник порядності. Так у свій час люди захоплювалися умінням молодого енергійного Горбачова штовхати промови без паперу, але поступово зрозуміли, що він – пустомеля і нездара. І якщо спочатку зі сльозами на очах вони волали: «показуха!» сподіваючись докричатися до високого візитера у їхні тьмутаракані, то потім у нього просто жбурляли цеглу. Дон Педро ризикує повторити його шлях...
   П.М. Це мій останній плювок у бік бізнесолігархічної і антипатріотичної влади. Набридло цьому лайну увагу приділяти.