picterman

"Олександр Клочан
Ось це - Юрій Кононенко.
З біографії: Юрій Кононенко. Майже все життя жив і працював у Москві. Також, окрім усього – керував піонерськими і комсомольськими організаціями. Працював також у Табачника відповідальним за мовну політику. У ТАБАЧНИКА. ЗА МОВНУ, так. Потім став консультантом у Лілія Гриневич Lilia Hrynevych ….. Зараз директор департаменту в МО.

Цитую майстра: «Ми взяли курс на двомовну, білінгвальну освіту». Цитата не від часів Табачника, а від учора. З розмови з Larysa Nitsoi /

Лілія Гриневич, в мене кілька питань до Вас:

Чому саме людина з Росії і з під Табачника – стала Вашим консультантом і працює в МО під Вашим керівництвом? Невже в Україні немає зовсім спеціалістів, які хоч би трохи зрівнялись з цим незамінним російським кадром?

Як сприймати слова Кононенка? І як сприймати, наприклад, Статтю 7, пункт 4 нового закону, який стверджує: «Заклади освіти можуть здійснювати навчальний процес мовою національної меншини»?

Як це - можуть? А державна мова? А державна політика?
Ви справді взяли курс на двомовну освіту? Та тільки чи двомовну?... Ви не знаєте як скінчила Білорусь взявши курс на двомовну освіту? Розбудовуєте такий собі перекручень білоруського варіанту у нас? Вирішено офіційно не називати російську державною, але зробити її такою де-факто? Я не розумію, це просто підривна робота кононенків, чи це загально-державницька лінія влади? Чи це може наївна надія на те, що асимільоване українство раптом різко самоусвідомиться в мить і самотужки здолає агресивного щедро профінансованого "брата"?

...
А тим часом в Білорусі відсоток білоруської мови у вишах досяг 0,2%... А спілкуються 3,9%.... Це кінець нації. Смерть. Країна без історії. Переможена. Асимільована. Це сталось після того, як з 1995-го, офіційно державною зробили російську. А на практиці це означало що, «Заклади освіти можуть здійснювати навчальний процес мовою національної меншини» . Ну тобто без пафосу про державні мови, але Ваш, пані Ліліє сьогоднішній варіант…
Те, що не міг зробити совок – зробив Лукашенко за 10 років.

Я не можу повірити в те, що все це відбувається під Вашим керівництвом. Дайте, будь ласка відповідь, як це все розуміти?"

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

З біографії[ред. • ред. код]

Жив і працював у Москві у 1961 — 2008 роках.

У 1980 році закінчив історичний факультет Московського державного педагогічного інституту імені В. І. Леніна, у 1993 році — спеціальне етнологічне відділення історичного факультету Московського державного університету імені М. В. Ломоносова.

Працював керівником дитячих колективів у системі позашкільної освіти, піонерської організації та у комсомольських органах, зокрема у ЦК ВЛКСМ, дитячому інформаційному агентстві "Юнпрес" (з 1975 до 1993 року).

У 1993 р. переходить на дипломатичну роботу — до 1998 року працює третім секретарем Посольства України в Російській Федерації. У 1998 — 2005 роках — уКультурному центрі України у Москві, 2005 — 2007 роках — Бібліотеці української літератури в Москві.

З активізацією українського руху в Росії долучається до нього, виявляючи себе в українській громадсько-політичній та культурній сферах. У 1988 році став одним із засновників Товариства української культури «Славутич» (член правління у 1888 - 1992 роках) та Українського молодіжного клубу в Москві (координатор у 1988 - 1993 роках). У 1989 році разом з однодумцями створив Бібліотеку української літератури в Москві; брав участь у заснуванні Об'єднання українців Москви та Об'єднання українців Росії у 1992 році.

З 1989 до 2008 року — голова Бібліотечної Ради Бібліотеки української літератури в Москві, у 1992–1993 роках — секретар Об'єднання українців Росії, у 2002–2005 роках — заступник його голови, з 2002 до 2008 року — голова Товариства шанувальників української книги. Був керівником Об'єднаної прес-служби Федеральної національно-культурної автономії українців Росії, Об'єднання українців Росії та Бібліотеки української літератури в Москві (1998 — 2008).

У 2008 році, після фактичного розгрому Бібліотеки української літератури в Москві, повертається в Україну. Живе в Києві. У 2008 — 2013 роках працював на різних посадах в Міністерстві освіти і науки України (займався питаннями мовної політики та освіти національних меншин), 2013 — 2014 роках — помічником-консультантом народного депутата України Лілії Гриневич. З березня 2014 року — директор департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України^[1].

Був членом оргкомітету Всеукраїнського Товариства сприяння відродженню літературних музеїв М.Коцюбинського в Криму^[2].

Звернуть увагу - такий "українець" що одразу після "поверення" (народився в 1958 а в кацапії живе з 1961!) почав займатися не Україною та українцями, а "меншинами"! Такий він "щирий українець"! Прекрасно пропрацював в урядах Тимошенко, Азарова, а тепер і "нової влади"!