![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
pictermanhttps://uamodna.com/articles/chy-pidlyagae-polipshennyu-nacionaljna-mentaljnistj/?utm_source=daily&utm_medium=email&utm_campaign=20191016
Суспільна ментальність – такий самий ґрунт для проростання національної долі, продуктивність якого формується довгими століттями, і то не раз у химерні, незбагненні для буденної логіки способи. Нема універсальної відповіді на питання про те, що в формулі цього ґрунту є головним, а що другорядним; що може бути змінено порівняно швидко, а що – лише протягом тривалого часу і якими несподіваними наслідками можуть відгукнутися ті чи інші зміни.
На півночі Одещини в околицях Балти є невеликий регіон з незвичною для Степової України історією – в XVII-XVIII ст. він входив до складу Речі Посполитої. Про «європейську минувшину» Балтщини нині пам’ятають хіба кілька затятих краєзнавців, сама ж вона являє собою типовий закуток сучасного українського Півдня – занедбаний, нужденний, доволі зросійщений, традиційна електоральна база проросійських сил, а проте… Проведений одним американським соціологом аналіз виграшної для Партії Регіонів виборчої кампанії показав, що результати «регіоналів» все ж виявилися тут на 10% гіршими, ніж у довколишніх районах! Причому ніде більше на Півдні не було виявлено такого різкого перепаду між показниками сусідніх виборчих округів. Цей феномен не має переконливого пояснення в причинно-наслідкових термінах, проте у його випадковість повірити теж важко.
Р. Патнам у своїй праці «Making Democracy Work: Civic Traditions in Modern Italy» (в 2001-му вона виходила в українському перекладі – В.) згадує ті прикрі відчуття, з якими керівники південноіталійських громад знайомилися з його висновками про природу сумнозвісної «проблеми Півдня». «Ну невже ми так жорстко детерміновані нашою історією!» - з відчаєм у голосі питали деякі з них. Відповідь науковця на це питання була «радше ствердною» й у згаданій книжці він є вкрай стриманим в частині позитивних рекомендацій для тих націй та спільнот, які опинилися в цивілізаційному глухому куті й пробують знайти вихід із нього на шляхах реформування.
Справді-бо, майже всі нині визнані теорії реформ скеровані на пошук способів поліпшення законодавства та/або адміністративної системи, але не на зміни ментальності великих людських спільнот. У кращому разі передбачається, що такі зміни стануть наслідком поліпшень у згаданих сферах, проте на численних прикладах ми бачили, що причинно-наслідковий зв'язок дуже часто працює якраз у зворотному напрямку – особливості національного менталітету гальмують і зупиняють реформи, модифікують їхні наслідки, або ж актуалізують у першу чергу ті з них, настання яких реформатори якнайменше очікували. На жаль, саме останню картину ми спостерігаємо в нашій славній Україні протягом майже цілого періоду її незалежного розвитку.
Відомо, що ґрунтовні ментальні зміни не раз відбуваються після важких і невідворотних соціальних потрясінь – приміром, розгром у 2-й світовій війні Німеччини та Японії призвів до майже повного зникнення з публічного дискурсу цих країн перед тим потужної в них обох мілітаристської тематики. При тому в німців, на щастя, не зникло вміння та бажання якісно працювати, а в японців – заховувати групову лояльність та відданість патронові… Проте в дуже багатьох випадках відбір ментальних характеристик у ході випробувань виявляється радше негативним! Яких позитивних змін зазнала ментальність, скажімо, афганців, сомалійців, камбоджійців, чеченців унаслідок пережитих цими народами трагедій?.. Себто проведення нації через чистилище жорстоких випробувань не є прийнятним методом реформування її ментальності, й то не лише з моральних причин, а й через відсутність будь-яких гарантій отримання позитивного результату......
Суспільна ментальність – такий самий ґрунт для проростання національної долі, продуктивність якого формується довгими століттями, і то не раз у химерні, незбагненні для буденної логіки способи. Нема універсальної відповіді на питання про те, що в формулі цього ґрунту є головним, а що другорядним; що може бути змінено порівняно швидко, а що – лише протягом тривалого часу і якими несподіваними наслідками можуть відгукнутися ті чи інші зміни.
На півночі Одещини в околицях Балти є невеликий регіон з незвичною для Степової України історією – в XVII-XVIII ст. він входив до складу Речі Посполитої. Про «європейську минувшину» Балтщини нині пам’ятають хіба кілька затятих краєзнавців, сама ж вона являє собою типовий закуток сучасного українського Півдня – занедбаний, нужденний, доволі зросійщений, традиційна електоральна база проросійських сил, а проте… Проведений одним американським соціологом аналіз виграшної для Партії Регіонів виборчої кампанії показав, що результати «регіоналів» все ж виявилися тут на 10% гіршими, ніж у довколишніх районах! Причому ніде більше на Півдні не було виявлено такого різкого перепаду між показниками сусідніх виборчих округів. Цей феномен не має переконливого пояснення в причинно-наслідкових термінах, проте у його випадковість повірити теж важко.
Р. Патнам у своїй праці «Making Democracy Work: Civic Traditions in Modern Italy» (в 2001-му вона виходила в українському перекладі – В.) згадує ті прикрі відчуття, з якими керівники південноіталійських громад знайомилися з його висновками про природу сумнозвісної «проблеми Півдня». «Ну невже ми так жорстко детерміновані нашою історією!» - з відчаєм у голосі питали деякі з них. Відповідь науковця на це питання була «радше ствердною» й у згаданій книжці він є вкрай стриманим в частині позитивних рекомендацій для тих націй та спільнот, які опинилися в цивілізаційному глухому куті й пробують знайти вихід із нього на шляхах реформування.
Справді-бо, майже всі нині визнані теорії реформ скеровані на пошук способів поліпшення законодавства та/або адміністративної системи, але не на зміни ментальності великих людських спільнот. У кращому разі передбачається, що такі зміни стануть наслідком поліпшень у згаданих сферах, проте на численних прикладах ми бачили, що причинно-наслідковий зв'язок дуже часто працює якраз у зворотному напрямку – особливості національного менталітету гальмують і зупиняють реформи, модифікують їхні наслідки, або ж актуалізують у першу чергу ті з них, настання яких реформатори якнайменше очікували. На жаль, саме останню картину ми спостерігаємо в нашій славній Україні протягом майже цілого періоду її незалежного розвитку.
Відомо, що ґрунтовні ментальні зміни не раз відбуваються після важких і невідворотних соціальних потрясінь – приміром, розгром у 2-й світовій війні Німеччини та Японії призвів до майже повного зникнення з публічного дискурсу цих країн перед тим потужної в них обох мілітаристської тематики. При тому в німців, на щастя, не зникло вміння та бажання якісно працювати, а в японців – заховувати групову лояльність та відданість патронові… Проте в дуже багатьох випадках відбір ментальних характеристик у ході випробувань виявляється радше негативним! Яких позитивних змін зазнала ментальність, скажімо, афганців, сомалійців, камбоджійців, чеченців унаслідок пережитих цими народами трагедій?.. Себто проведення нації через чистилище жорстоких випробувань не є прийнятним методом реформування її ментальності, й то не лише з моральних причин, а й через відсутність будь-яких гарантій отримання позитивного результату......
