31.01.2015 або про слабаків
Jan. 31st, 2015 02:50 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
pictermanOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
vivagor at 31.01.2015 або про слабаків
vivagor at 31.01.2015 або про слабаків Дерев’яні голови речників АТО дратують. І справа не у професійності, тобто – відсутності її, а у продукті, який видають. А продукт цей – другосортний, лежалий, неапетитний... Слово – зброя слабих. Тобто пропаганда і контрпропаганда це ті інструменти, які нічого не коштують, але мають потужний ефект. Хто нам дасть грошей для економіки і зброю для безпеки, якщо ми демонструємо нездатність користуватися навіть такими простими і безкоштовними але дієвими засобами захисту?
У мене погані передчуття. І цьому є причини. Причини лежать у площині ганебних домовленостей. Нічим інакше безпорадність наших керманичів я пояснити не можу. Я не думаю, що воєнне командування не розуміє, що і як треба робити з метою нанесення ворогу втрат. Якщо не виконуються мінські домовленості можна піднімати авіацію, або відновити ракетні удари по розвіданих скупченнях ворожих військ, не чекаючи коли ті підуть у наступ і вкотре завдадуть поразки. Часу на розвідку і підготовку для оборони було предостатньо. Так само, не думаю, що командування не розглядало варіанти асиметричних ударів, таких як знищення ватажків ворога або проведення раптової операції на другорядній ділянці фронту з метою виходу на державний кордон, наприклад, в районі Тельманово. Або інші варіанти у той чи інший спосіб ускладнити ворогу ситуацію. Але чомусь нічого не відбувається. Питання "чому" вже набридло задавати. Як і слухати виправдання і спостерігати чвари... То туман заважає, наче для ворога у нього інакші властивості, то відсутність американського озброєння, наче у сепаратистів найкращого російського завались, то амбіції народних комбатів, наче нема кому їх ставити на місце.
Дуже хочеться вірити у те, що Генеральний Штаб і справді запланував "перемолоти ворога у важких позиційних боях" з метою провести контрнаступ, але те що я бачу в тилу, демонструє звичне роздовбайство і злочинні корупційні схеми: відсутність дисципліни, нахабність п’ятої колони, сепаратизм керівників міст, неробство комендатур. У таких умовах усіляка підготовка до контрнаступу буде викрита і мети не досягне. У таких умовах, населення розчарується, а економіка швидко загнеться. У таких умовах ворог тільки набиратиме сили, а від нас відвернуться останні друзі.
Якщо так триватиме і надалі, то до середини літа я вангую розвал країни: в економіці і на фронті. Не здивуюся, якщо випливуть беззаперечні докази того, що керівництво України запланувало здати Донбас, а усі теперішні військові вовтузення мають на меті: а) зберегти владі обличчя "ми старалися, але ворог був сильніший, спробуємо через сто років" і б) знищити енергійних активних українців, щоб не заважали. З деяких пір я різко обриваю усі балачки щодо сподівань відбити територію після послаблення РФ за допомогою санкцій: ці мрії про небесні пироги є самооманою: слабка Росія у 90-ті роки відгризла у Грузії Абхазію і знищила незалежність Чечні, а тепер вона куди сильніша. Сподіватися лише на санкції, не проводячи власні реформи, – маячня і ознака гнилості влади. У всьому світі серйозні люди вірять справам. Жодні успішні партнери не вірять словам, а європейські – поготів. Очільники держави згодовують нам обіцянки-цяцянки, але демонструють беззубість. Савченко можна було обміняти на улюбленого актора Путіна – Паніна, але того відпустили. Визнали ДНР/ЛНР терористами, а тепер збираються йти з ними на переговори. Кілька разів оголошували "перемир'я", а тепер пробують перемогти ворога, який ретельно підготувався, озброївся, налагодив логістику. Запевняють у стабільності фінансової системи і водночас банкрутують банки десятками... На який результат сподіваються керманичі країни? А незабаром – весна, піде зелень, воювати стане важче. Крім того постануть питання сезонних сільгоспробіт... Я у діях влади бачу у кращому випадку абсурд, сумбур і дурню, а у гіршому – виконання підкилимних домовленностей з Путіним.
Коли перед сильними світу цього постане питання, що краще: «підтримати злодійкувату Україну з її корупцією, брехнею і традиційною неспроможністю нічого довести до логічного кінця, з метою перемогти РФ, внаслідок чого отртимати купу нових країн з кількома диктаторами і ядерною зброєю чи здати цих "недолугих невдах українців", внаслідок чого зберегти 150-мільйонний ринок для своїх товарів зі звичним гемророєм московської диктатури, до якого звикли за десятиріччя» я більше ніж впевнений, що ЄС вибере другий варіант. І тому підтвердження – припинення фінансування: у грудні і січні Україна не отримала обіцяної допомоги від МВФ і Німеччини. Що не дивно: відсутністю реформ через війну можна дурити голову власним громадянам, але не закордонним спонсорам. Там гроші рахувати вміють і пречудово бачать: куди їх переливають, оповідаючи байки «про війну». Єдина надія на США, Канаду і Австралію, але їх віддаленість від театру подій і некритичність цієї війни для світової економіки змусить і цих союзників махнути рукою – навіщо їм другий В'єтнам? А головне: заради чого? Нові свині біля корита їм не цікаві. Якщо вже в умовах загрози для існування держави самі українці не збираються ворушитися, чому на жертви заради них мусить йти хтось інший?
Теперішні очільники країни – не зрадники, вони просто не патріоти. Вони – бізнесмени. А бізнесмен – не воїн. Звідси і виходить їхня тактика: "домовитись". Але справа у тім, що РФ ніколи не розмовляє на рівних. Навіть з ЄС. І тим більше не буде цього робити з Україною. Тому і результат війни – цілком логічний. І допоки вище керівництво не продемонструє реальних кроків у реформах, та рішучих дій на фронті, з нами ніхто не розмовлятиме на рівних: ні РФ, ні ЄС, ні США... Хіба що у вигляді дерев’яних речників казенним дипломатичним текстом. Тому що лузерів ніхто не поважає, а слабаків ніде не люблять.
У мене погані передчуття. І цьому є причини. Причини лежать у площині ганебних домовленостей. Нічим інакше безпорадність наших керманичів я пояснити не можу. Я не думаю, що воєнне командування не розуміє, що і як треба робити з метою нанесення ворогу втрат. Якщо не виконуються мінські домовленості можна піднімати авіацію, або відновити ракетні удари по розвіданих скупченнях ворожих військ, не чекаючи коли ті підуть у наступ і вкотре завдадуть поразки. Часу на розвідку і підготовку для оборони було предостатньо. Так само, не думаю, що командування не розглядало варіанти асиметричних ударів, таких як знищення ватажків ворога або проведення раптової операції на другорядній ділянці фронту з метою виходу на державний кордон, наприклад, в районі Тельманово. Або інші варіанти у той чи інший спосіб ускладнити ворогу ситуацію. Але чомусь нічого не відбувається. Питання "чому" вже набридло задавати. Як і слухати виправдання і спостерігати чвари... То туман заважає, наче для ворога у нього інакші властивості, то відсутність американського озброєння, наче у сепаратистів найкращого російського завались, то амбіції народних комбатів, наче нема кому їх ставити на місце.
Дуже хочеться вірити у те, що Генеральний Штаб і справді запланував "перемолоти ворога у важких позиційних боях" з метою провести контрнаступ, але те що я бачу в тилу, демонструє звичне роздовбайство і злочинні корупційні схеми: відсутність дисципліни, нахабність п’ятої колони, сепаратизм керівників міст, неробство комендатур. У таких умовах усіляка підготовка до контрнаступу буде викрита і мети не досягне. У таких умовах, населення розчарується, а економіка швидко загнеться. У таких умовах ворог тільки набиратиме сили, а від нас відвернуться останні друзі.
Якщо так триватиме і надалі, то до середини літа я вангую розвал країни: в економіці і на фронті. Не здивуюся, якщо випливуть беззаперечні докази того, що керівництво України запланувало здати Донбас, а усі теперішні військові вовтузення мають на меті: а) зберегти владі обличчя "ми старалися, але ворог був сильніший, спробуємо через сто років" і б) знищити енергійних активних українців, щоб не заважали. З деяких пір я різко обриваю усі балачки щодо сподівань відбити територію після послаблення РФ за допомогою санкцій: ці мрії про небесні пироги є самооманою: слабка Росія у 90-ті роки відгризла у Грузії Абхазію і знищила незалежність Чечні, а тепер вона куди сильніша. Сподіватися лише на санкції, не проводячи власні реформи, – маячня і ознака гнилості влади. У всьому світі серйозні люди вірять справам. Жодні успішні партнери не вірять словам, а європейські – поготів. Очільники держави згодовують нам обіцянки-цяцянки, але демонструють беззубість. Савченко можна було обміняти на улюбленого актора Путіна – Паніна, але того відпустили. Визнали ДНР/ЛНР терористами, а тепер збираються йти з ними на переговори. Кілька разів оголошували "перемир'я", а тепер пробують перемогти ворога, який ретельно підготувався, озброївся, налагодив логістику. Запевняють у стабільності фінансової системи і водночас банкрутують банки десятками... На який результат сподіваються керманичі країни? А незабаром – весна, піде зелень, воювати стане важче. Крім того постануть питання сезонних сільгоспробіт... Я у діях влади бачу у кращому випадку абсурд, сумбур і дурню, а у гіршому – виконання підкилимних домовленностей з Путіним.
Коли перед сильними світу цього постане питання, що краще: «підтримати злодійкувату Україну з її корупцією, брехнею і традиційною неспроможністю нічого довести до логічного кінця, з метою перемогти РФ, внаслідок чого отртимати купу нових країн з кількома диктаторами і ядерною зброєю чи здати цих "недолугих невдах українців", внаслідок чого зберегти 150-мільйонний ринок для своїх товарів зі звичним гемророєм московської диктатури, до якого звикли за десятиріччя» я більше ніж впевнений, що ЄС вибере другий варіант. І тому підтвердження – припинення фінансування: у грудні і січні Україна не отримала обіцяної допомоги від МВФ і Німеччини. Що не дивно: відсутністю реформ через війну можна дурити голову власним громадянам, але не закордонним спонсорам. Там гроші рахувати вміють і пречудово бачать: куди їх переливають, оповідаючи байки «про війну». Єдина надія на США, Канаду і Австралію, але їх віддаленість від театру подій і некритичність цієї війни для світової економіки змусить і цих союзників махнути рукою – навіщо їм другий В'єтнам? А головне: заради чого? Нові свині біля корита їм не цікаві. Якщо вже в умовах загрози для існування держави самі українці не збираються ворушитися, чому на жертви заради них мусить йти хтось інший?
Теперішні очільники країни – не зрадники, вони просто не патріоти. Вони – бізнесмени. А бізнесмен – не воїн. Звідси і виходить їхня тактика: "домовитись". Але справа у тім, що РФ ніколи не розмовляє на рівних. Навіть з ЄС. І тим більше не буде цього робити з Україною. Тому і результат війни – цілком логічний. І допоки вище керівництво не продемонструє реальних кроків у реформах, та рішучих дій на фронті, з нами ніхто не розмовлятиме на рівних: ні РФ, ні ЄС, ні США... Хіба що у вигляді дерев’яних речників казенним дипломатичним текстом. Тому що лузерів ніхто не поважає, а слабаків ніде не люблять.
