29.03.2015

[picterman]

Originally posted by vivagor at 29.03.2015

  Учора ворог безнаказано обстріляв Артемівськ. У відповідь – анічичирк. Ворог потроху лізе, поступово займаючи демілітаризовану зону, про що я попереджав під час підписання чергового ганебного перемир’я, ознайомившись з умовами. З останніх перемог русофашистів – захоплення смт Михайлівка, тої що між Первомайськом і Золотим, що в цілому не надто критично і захоплення плацдармів на лівому березі Сіверського Донця в районі станиці Луганській, що – дуже й дуже небезпечно.

  А що ж наш бравий Президент? На жаль, як завжди – штовхає полум’яні промови перед жалюгідним десятком «хамві» і досі не дав держоборонзамовлення КРАЗу. І взагалі – нікому. Крім хіба що свого бізнесу. Не дивно, що у білорусів вантажівки купляють. Теж, мабуть, не за файні очі... Кому війна, а кому – бізнес. Від цього горе-командувача ми скоро рік, як маємо надуті щоки перед камерами і тихий наказ крізь зуби: "зняти труси і стати раком". Тобто: "не піддаваться на провокації". Наче воно, нас убереже. Не вберігло на кордоні, не вбереже і у разі чергового наступу. Як можна так нахабно обмежувати свою армію, фактично зв’язувати військам руки – не розумію. Найбільш обстріляних – демобілізували, хоча війні не видно кінця і краю. Невже не можна обмежитися довгостроковою відпусткою? Необстріляних – возять на фронт без зброї і набоїв, внаслідок чого їх безкарно розстрілюють ворожі ливерсанти... Досі не запроваджені польові суди, що для воюючою армії – тим більше тої, яка програє – невиправданий розкіш. Чи хтось чув про підвищення привабливості роботи на оборонних підприємствах: зарплатні, пільг і нагород? Агов, радісні репостери оптимістичних казок про диво-зброю – скажіть мені, якою зброєю будемо гнати ворога, коли в цехах оборонних підприємств повзають пенсіонери? Коли нарешті припиняться постачання ворогу безоплатних електроенергії, газу, продовольства? Ніхто не помітив, як змінилася риторика влади від «ніяких переговорів з терористами» до повної їх реабілітації і дозволу приймати участь у місцевих виборах особистостям, чиї руки по лікоть у крові? А хтось спілкувався з представниками загарбника, відчув їх кураж і усвідомив яку ціну треба скласти, щоб зламати їм хребет? Дзуськи вони здадуться і підуть на примирення! Які мирні плани, пане Порошенко? Рано чи пізно воювати се одно доведеться. І жорстко! Але ознак протверезіння нашої верхівки непомітно... Учора русофашисти масово задіяли «Гради» по мирному населеному пункті – смт Новотошківське – і що? А нічого! «Нижче голову, вище сраку» – ось дивіз наших можнокрадців, які замість підйому власної економіки облизуються на черговий кредит МВФ. Отак, привчивши до щоденних порушень, зробивши обстріли – нормою, ворог створить фон і поступово поверне те що не дуже і відводив, потім повзучим робом окупує демілітаризовану зону і нарешті полізе відкрито, вийшовши на нові позиції з реготом про «дурних укропів», з імпотентним керівництвом яких знову заключить черговий «мінськ...» І це не дивно, коли позиції покинуті, озброєння відведене, війська деморалізовані, і ними командують не патріоти, а бізнесюки...
  Вкотре давши ворогу час оговтатися, посилити процес навчання і злагодження, покращити логістику боєприпасів і пального, відремонтувати техніку і підвезти нову, наше керівництво демонструє свою неадекватну миролюбність. І все на тлі: «ми здобули!» і оповідок про вдалі операції в Іловайську і Дебальцевому! Це як мінімум – ідіотизм і плювок в душу загиблим, а також – реабілітація винуватих. Ми були найбільш миролюбною країною, але це не вберегло нас від агресії – може досить? Подібною злочинною стратегією ми тільки заохочуємо ворога. Стратегія перемоги це стояти в глухій обороні, поки не відмобілізуться і не навчиться воювати трьохсоттисячна армія, а тим часом з усіх сил вести активну протидію, чим запобігати посиленню ворога і щодня наносити йому втрати, працюючи на його виснаження. Стратегія вибрана нами – вірна, тактика – ганебна. Тому що оборона має бути зубастою. Усі провокації ворога треба негайно придушувати, а не фіксувати під глибоку стурбованість страусів з-за кордону. Але як і чим примушувати до миру загарбника, якщо засоби відведені?
 Вже після Дебальцевого треба було піднімати пропагандистську хвилю, звинувачуючи ворога у традиційному зриві домовленостей і повертати на зручні позиції важке озброєння, яким накривати усі спроби бойовиків посилитися. Тільки так, маючи розв’язані руки, ворога можна «виснажувати» і «пригнічувати», «вимотувати» і «запобігати». Тобто, мати розв'язані руки. Але у нас усе навпаки: окупанти піднімають градус своєї впевненості, а у нас – зневіра, підозра, огида, падіння мотивації і дисципліни. Усе вказує на те, що ми напередодні хуйових подій.