(no subject)

[picterman]

"
Наприкінці травня 2014 року я загинув під Волновахою, аби вже в червні наш Головнокомандувач надав наказ про одностороннє припинення вогню.
Я загинув в Зеленопіллі, аби СБУ за викуп відпускала заколотників.
Я загинув під Щастям, аби Геннадій Москаль мав заробіток з контрабанди.
Неподалік Амвросіївки осколок перебив мені артерію, щоб за півтора місяці могли відбутися переговори у Мінську.
Після катувань мене розстріляли у підвалі сєпарів і я радо пішов на смерть заради того, щоби взимку 14-15 років моїм побратимам забороняли використовувати артилерію.
Я похоронений під завалами Донецького аеропорту, аби в лютому 2015 року відбувся Мінськ-2.
Я згорів у “бетері” під Дебальцевим, аби зустрічі у Мінську стали регулярними та на них Україну представляли Кучма та Медведчук.
"Я загинув при взяті села Широкине, бо дуже хотів бачити там демілітаризовану зону...
Я загинув за особливий статус Донбасу.
Я помер за зміни до Конституції.
Я пожертвував собою заради запропонованої нашим Президентом “програми децентралізації”.
Я назавжди залишив дружину та дітей задля чергового відведення озброєння.
Мене було вбито під час перемир'я.
Я пішов на війну і я воював там не за перемогу, а за поразку, не за звільнення або приєднання земель, а за їхню здачу, не за здобуття незалежності чи збільшення геополітичної ваги, а за обмеження власного суверенітету, не за славетні сторінки в історії, а за ганьбу, якої та сама історія ще не знала.
Я загинув за те, щоб "мирний план" імплементувався й надалі.
Я загинув за те, щоб мої близькі та друзі не могли знайти відповідь на питання мого сина: "За що загинув мій батько?"