30.03.2016 або про кордон

[picterman]

Originally posted by vivagor at 30.03.2016 або про кордон

    Наш кордон у жалюгідному стані. Йдучи уздовж контрольно-слідової смуги видно усе аматорство господарства прикордонної служби. На кожен кілометр – від двох до чотирьох стовпів, орана смуга – метрів п’ять, рів між Україною і колишніми братами – завширшки у півметри і стільки ж вглиб: бідолашним крокодилам геть не розвернутися... Смугу нашим прикордонникам доводиться орати власними силами. Добре, що майже усі – місцеві, у кожного свої паї і своя тракторна техніка...
    З боку РФ зі стовпами ще гірше: на два десятки кілометрів я бачив не більше п’яти... Натомість деінде натягнуто колючий дріт. Щоправда ці ділянки – коротенькі і тримається він на кілках з сухої осики, та за виключенням однієї ділянки вже повалився. Єдина ділняка, де він більш-менш впевнено стоїть – тримається на іншій породі дерева. Підозрюю, ненадовго. Чому росіяни використовують суху осику – незрозуміло. Можливо, через наявність навколо осикових лісів; можливо, існують інші причини. Оті б осикові кілки та путінській команді в груди!
      А природа навколо – чудова. Нелякані звірі, первісний степ, листвяні й соснові ліси ваблять першими пролісками і пропонують відпочити від гуркоту технополісів... Зайці підходили майже впритул, байбаки вітали свистом, вовки пильно стежили з балок, гуси різали клинами небо, косулі поважно крокували і навіть дики кабани перебігали дорогу у клопотах. Отак розкладеш багаття, насмажиш сала – смакота! Аж робити не хочеться, але треба...
      Кордон – потрібен. Потрібен, аж кричить. Фактично, він – здебільшого умовний. Як поділити ставок? А комиш навколо? Вони, начебто, і не потрібні, але земля – державна... Прикордонники оповідають, що відношення колег з російського боку змінилося. Не сказати, що гранати кидають, але розмови через смугу – припинилися. Тримаються подалі. Відповідно інструктують і наших. Місцеві, коли ми вийшли до одного з російських прикордоних населених пунктів так, що можна було кинути монетку в город приватної садиби, негайно зателефонували «куди треба» і наші рухи почала відслідковувати патрульна машина, яка згодом передала нас своїм прикордонникам. Одначе ті ближче ніж за кілометр не наблизилися, хоча і вистояли весь час нашого перебування на лінії розмежування. УАЗ «Хантер» із зеленою смугою на боці я бачив виключно в оптику електронного тахеометра...
      Я не знаю, що буде далі, але і місцеві мешканці, і наші прикордонники глибоко впевнені: ніякої стіни не буде. Цілком можливо. Але я свою роботу виконав. Решта нехай залишиться на совісті ніших людей.